СИЛА ГРОМАДИ – У ЄДНОСТІ

Минула вже половина 2020 року. Він дуже примхливий і непередбачуваний. Але є процеси, які неможливо повернути назад, хоч деякі сили і намагаються їх корегувати. До них належить реформа децентралізації, наближення місцевих виборів, поява в місті УПЦ МП.
Про всі ці події сьогодні розмовляємо з міським головою Золочева Ігорем Гриньківим.
– Ігоре, нещодавно Верховна рада України всупереч позиції Асоціації міст України прийняла зміни до Виборчого кодексу, чим запровадила майже в усіх громадах партійну виборчу систему. Яку ти даєш цьому оцінку?
– Колективні інтереси всіх міських голів Львівщини представляє наше Львівське відділення Асоціації міст України. Я та мої колеги, міські голови інших міст Львівщини, періодично збираємось на засідання і обговорюємо найважливіші питання, що турбують усіх. Так було і в ситуації з виборчим законом. Коли за результатами попередніх виборів у міські ради прийшли представники політичних партій, які здебільшого є політичними проектами олігархів, це ускладнило роботу багатьох рад. Служіння і підзвітність депутатів своєму партійному керівництву, а не людям – наріжний камінь нашої боротьби за реальне народовладдя в Україні. Ми, маю на увазі Асоціацію міст України, добились прийняття Виборчого кодексу України. У розділі «Місцеві вибори» право брати участь у місцевих виборах, тобто стати депутатом місцевої ради без залежності від будь-якої політичної партії, отримали кожна особа, котра досягла 18-річного віку і мешкає в громадах з чисельністю не більше 90 тисяч виборців. Так звана мажоритарна виборча система. Виборчий кодекс вступив в дію з 1 січня 2020 року. По ньому ми не провели жодних виборів, але партійний олігархат дуже скоро оговтався і до нового Виборчого кодексу наглуми внесли зміни. Основна суть тих змін те, що мажоритарна виборча система може бути застосована у маленьких громадах до 10 тисяч виборців, а майже скрізь запроваджено пропорційну, партійну виборчу систему. Тобто, хочеш стати депутатом місцевої громади, йди просися до котроїсь з політичних партій, виконуй їхні умови, а якщо ні, то… Така позиція політичних партій, котрі мають своїх представників у Верховній раді України дуже обурила представників місцевого самоврядування по всій Україні. Ми провели декілька чисельних протестних акцій проти порушення наших прав під будівлею Верховної Ради України, однак поки що нас не чують. У цьому бачу велику загрозу для нашої держави. Свідомо руйнуючи місцеве самоврядування, підмінюючи його партійним управлінням, в державі створюють партійну вертикаль, де всі питання місцевого значення будуть вирішувати представники політичних партій лояльних до свого партійного керівництва, а не прості авторитетні представники громади. Пересічний виборець має лише право делегувати свою функцію якійсь політичній партії, вибравши її представника, а дальше партійні підконтрольні депутати керують як хочуть. Про більшість політичних партій в Україні говорити не доводиться. Вони ростуть, як гриби після дощу і так само стрімко зникають. Задайте кожен собі питання, що для вас значить та чи інша політична партія. Особливо на місцевому рівні. Візьміть, для прикладу, “За майбутнє” Коломойського. Кажу так, бо цю партію пов’язують з відомим бізнесменом. Не дуже патріотичного голову Корбана змінили на обранця Золочівщини Батенка. Але це не додало авторитету політичній силі і на наступні місцеві вибори ми бачимо вже інший політичний проект – «За майбутнє Коломойського». Кажу так, бо і цю політичну партію пов’язують з відомим бізнесменом. А на місцях у радах, де вони були представлені, депутати від «УКРОПу» дружно поміняли назву своїх фракцій на іншу назву – «За майбутнє Коломойського» і кинулись переманювати, кого шантажем і брехнею, кого як…, депутатів інших політичних сил, щоб показати – партія щойно створена, а ми вже від неї представляємо в радах інтереси громад. Слухайте, такої брехні і маніпуляцій світ не бачив. Як ви, представники партії «За майбутнє Коломойського» можете бути, для прикладу, депутатами Золочівської районної ради, якщо виборці Золочівщини за таку партію не голосували? Ви, що всіх за дурнів маєте? Чи може з етичних міркувань вам до очей ніхто правди сказати не хоче? Всі і так розуміють, для чого так спіхом збирали фракцію тої партії, яку ніхто з нас не обирав. Бо треба було більшість, щоб звільнити керівника Золочівської лікарні, а на цю посаду призначити представника тої ж самої партії «За майбутнє Коломойського», представника якої ми не обирали на виборах. Це моє дуже коректне і неупереджене ставлення до названої політичної сили. Якщо потрібно, можу дискутувати більше.
– Ігоре, які у вас відносини з народним депутатом Тарасом Батенком?
– Нормальні. Він має досвід перебування у владі. Вміло мігрує від партії до партії. Мій єдиний партійний досвід негативний. Це членство в партії регіонів до 2010 року. Це було випробовування, але я завжди намагався чинити по правді і це випробовування пройшов гідно. Свої зусилля і значну частину свого життя я присвятив служінню золочівській громаді. Саме на цьому ґрунті ми з Батенком – по різні сторони. Я – на службі золочівської громади утверджую місцеве самоврядування і реальне народовладдя, обстоюю право громади на вирішення питань місцевого значення без делегування цієї функції представникам політичних проектів олігархів. Він, Батенко, – голова партії «УКРОП», співголова щойно створеної політичної партії «За майбутнє Коломойського» (кажу так, бо цей політичний проект таки пов’язують з відомим бізнесменом Коломойським Ігорем Валерійовичем). У нас різні служіння. Констатую факт. Під час протестних акцій під будівлею Верховної ради Укрїни, коли збирались усі міські голови Львівщини і Всеукраїнської акції, ініційованої Асоціацією міст України, до нас виходили народні депутати різних політичних сил. Народний депутат Павло Бакунець дуже перейнявся цією проблемою, оскільки на відміну від більшості народних депутатів України, дуже глибоко розуміє її, бо донедавна був міським головою Яворова. Обранець Золочівщини Тарас Батенко жодного разу до нас не вийшов, не підтримав нас, представників громад, що його обирали, під час голосування у Верховній Раді України. Чому так? Може, через те, що вже не буде Миколаївського виборчого округу, куди входили Миколаївський, Перемишлянський та Золочівський райони, мешканці яких обирали народного депутата Батенка, а створений новий Золочівськйи район в інших межах.
– До речі, про створення Золочівського району. Це наша перемога. Кому дякувати?
– Якщо комусь і дякувати, то голові і службовцям Львівської обласної державної адміністрації. Це вони неупереджено обстоювали об’єднання районів, в нашому випадку із центром у Золочеві. На цю тему було, як завжди напередодні виборів, багато маніпуляцій і пустопорожніх заяв від деяких народних депутатів України та депутатів Львівської обласної ради. Збирались сесіїї районних рад, це активно коментували у соцмережах, намагаючись принизити статус Золочева, возвеличуючи інших. Я розумію, що мешканці кожного району хотіли, щоб він називався так, щоб зберегти саме їх назву. З повагою ставлюсь до мешканців Буського і Бродівського районів, бо там багато друзів. Сама назва Золочівський ніяк не відіб’ється на нашому житті: і тих, що в Золочеві, і тих, що в Буську, і тих, що в Бродах. Інша справа – це завершення процесу децентралізації і створення об’єднаних територіальних громад. Це питання дуже об’ємне і про нього поговоримо згодом, оскільки згадані мною зміни до виборчого кодексу мають бути офіційно оприлюднені після підпису голови Верховної Ради України та Президента України.
– Вже два тижні в громаді неспокій через спробу збудувати храм Московського патріархату під виглядом реконструкції житлового будинку на вулиці Труша у Золочеві. Як розвиваються події?
– Це питання має декілька аспектів. Політичний, моральний, юридичний, етичний та інші.
Політичний. Йде війна. Росія окупувала наші території. Церква Московського патріархату хоч і називається Українською православною церквою, але фактично підпорядковується російській церкві, центр якої є в Росії, країні-агресорі. Антиукраїнська пропаганда на території України. Благословення російських військових та сепаратистів-заколотників на війну з Україною. Відмови відспівувати українських військових. Факти незаконного зберігання зброї… Питання, які безпосередньо пов’язані із служителями цієї церкви. Хто в державі має дати загальну оцінку всьому цьому? Відповідаю. Верховна Рада України шляхом прийняття відповідного закону про заборону діяльності цієї релігійної організації як такої, що несе загрозу життю, здоров’ю, моралі та іншим правам і свободам громадян України. Чому такого закону донині ще не прийнято? Що зробив той чи інший народний депутат України? Питання в тому числі і до народного депутата України від Золочівщини Тараса Батенка.
Моральний. Це спроба обману Золочівської громади, коли на папері реконструкція житлового будинку, а в думках під житловим будинком замасковано храм. Про це ми громадою упевнились під час міського віче 14 липня, коли побачили священника так і тих осіб, хто приходить туди точно не будувати житловий будинок – обман. Вчора під час однієї з телепередач ми дізнаємось з уст священника про те, що про цю ситуацію знає митрополит Львівський і Галицький Філарет УПЦ Московського патріархату. Отже, обман йде від керівництва Львівської єпархії. Місцеві мешканці, йдучи туди на зібрання, знаючи правду, приховують її від громади. Знову обман. Представники політичних партій. Для окремих з них це – єдиний шанс привернути до себе увагу. Хай віртуально, але поборотись з московитами в соцмережах і здобути у так бажаний квиток у владу. І в запалі не гидують нічим, роблячи спроби вчепити ярлик кожному опоненту у своїх припущеннях. Особисто мене вразила пропозиція депутата Львівської обласної ради Мирослави Бабінської на позачерговій сесії Золочівської міської ради, під час обговорення цього питання: «Прошу поставити на голосування питання про заборону Української православної церкви Московського патріархату у Золочеві». Вона ж чудово розуміла, що я, як посадова особа, якщо і підпишу таке рішення, то воно (під оплески проросійських ЗМІ) буде скасоване. Подібне мусолив на сесії Золочівської районної ради інший місцевий депутат. В мене проситься питання до Бабінської: а що сесія Львівської обласної ради, де ви депутатом вже п’ять років, прийняла вже таке рішення? Чи може політична сила, яку ви представляєте в обласній раді, вже вигнала представників московського патріархату з сусідніх Бродів? Для чого цей піар? Дякую всім депутатам Золочівської міської ради та членам міськвиконкому. Ми усі дуже виважені у прийнятті рішень. Збурив виступ помічника народного депутата Тараса Батенка на вчорашній телепередачі. Не можна бути такою сукою у своїх припущеннях, навіть, якщо дуже хочеться до влади.
Юридичний аспект. 10 липня Золочівська міська рада на позачерговій сесії ухвалила рішення про недопущення будівництва храму Української православної церкви Московського патріархату на вулиці Труша. 11 липня скеровані відповідні звернення до Львівської обласної держадміністрації, контролюючих та правоохоронних органів щодо контролю за будівництвом та звернення до Президента України та голови Верховної ради України про внесення на розгляд Верховної Ради України питання щодо заборони діяльності церков Московського патріархату в Україні. 12 липня мною надіслано повідомлення про вчинення злочину начальнику Золочівського відділу поліції. 13 липня виконавчий комітет Золочівської міської ради прийняв рішення про усунення порушень Державних будівельних норм України. 13 липня я, як міський голова, прийняв розпорядження про скликання зборів мешканців міста Золочева – віче. 14 липня проведено міське віче та прийнято резолюцію. 17 липня прийняв розпорядження про комісію для вжиття заходів самоврядного контролю. 23 липня згідно з актом комісії встановлено всі порушення містобудівного законодавства при оформленні і видачі документів на право реконструкції з розширенням житлового будинку садибного типу громадянки Шаховал. Всі ці документи є на сайті Золочівської міської ради та на моїй сторінці у Фейсбуку. На відміну від тих, хто кричить, не розуміючи про що, або ще гірше – свідомо спонукає нас усіх до неправильних незаконних дій, я чітко розумію як маю діяти, щоб відновити законність. Якщо в будь-кого з приводу цього конфліктного питання є конструктивні пропозиції, уважно їх розглянемо. І найважливіше – сила нашої громади сьогодні як ніколи у єдності. Ще раз звертаюся до нас усіх, насамперед до представників політичних партій. Не діліть громаду на тих, хто не любить Московський патріархат, дуже не любить Московський патріархат, готовий негайно вигнати Московський патріархат і інших. Багатьох з тих, хто так говорить, я не бачив на загальноміському віче.
– У чому причина того, на твою думку, що, хай маленька, але горстка людей покинула наші церковні родини і перейшла молитись у церкву Московськго патріархату?
– Їхав якось молодий чоловік на новому блискучому «Ягуарі» в прекрасному настрої, наспівуючи якусь мелодію. Раптом побачив дітей, що сиділи край дороги. Після того, як він, обережно об’їхавши їх, зібрався знову набрати швидкість, раптом почув, як у машину влучив камінь. Молодий чоловік зупинив машину, вийшов з неї і, схопивши одного хлопчиська за комір, почав його трясти з криком: «Негідник! Для чого ти жбурнув у мою машину камінь? Ти знаєш, скільки вона коштує?!». «Пробачте мені, – відповів хлопчик. – У мене не було наміру заподіяти шкоду Вам і Вашій машині. Річ у тім, що мій брат – інвалід, він вивалився з коляски, а я не можу підняти його, він дуже важкий для мене. Уже декілька годин ми просимо допомоги, але жодна машина не зупинилася. У мене не було іншого виходу, окрім як кинути камінь, інакше Ви б теж не зупинилися». Молодий чоловік допоміг хлопчику посадити інваліда в крісло, намагаючись стримати сльози і придушити клубок, що приступив до горла. Потім пішов до своєї машини і побачив пошкодження на новеньких блискучих дверцятах, що залишилося від каменя. Він їздив на цій машині багато років і кожного разу говорив «ні» механікам, що пропонували відремонтувати пошкодження, тому що воно постійно нагадувало йому: якщо ти проігноруєш шепіт, у тебе полетить камінь. До чого я тобі це розказую? Ми сьогодні говорили про політиків, про людей, котрі пішли на Труша і намагаються обманним шляхом збудувати храм. Я задумувався над тим питанням. Може, якби не було тут тих місцевих людей, то не було б спроби тут збудувати храм. Може, вони, як тих двоє пацанів, сиділи на узбіччі і просили допомоги в наших релігійних спільнотах, а ми були захоплені собою, думали про інші речі і не зауважували їх потребу? Може в наших церковних родинах ми не побачили їхню нужду? Може ще не пізно їх повернути назад у лоно української церкви? Блаженіший Любомир Гузар закликав нас до єдності: «Що таке єдність? Про неї можна говорити тоді, коли люди хочуть бути разом, хочуть одне одного поважати, підтримувати та захищати…»
Будьмо єдиними, бо в єдності – наша сила.
Розмовляла
Леся ГОРГОТА, часопис “Наша українська справа”