ЖИВИ І РАДІЙ!

В сто вісімнадцятий день народження Віктор Іванович…. прокинувся. В принципі день вже починався непогано. Коли тобі виповнюється сто вісімнадцять років, прокинутися – вважай досягнення.

Насамперед йшов “техогляд”: розтулив ліве око – працює, потім праве – замутнене. Промив, закапав – як новеньке. Зігнув все, що гнеться, що не гнеться – змастив. Перевірив передній і задній хід ногами, провів діагностику шиї. Переконавшись, що все повертається і хрумтить, зробив два притупування, три плескання і почав новий день.

О восьмій годині за розкладом йому дзвонили з Пенсійного фонду:

– Лідочка, здрастуйте, – прохрипів радісно в трубку іменинник.

– І вам здрасти, Віктор Іванович, – сумно привітала його Лідочка, – як ваше самопочуття?

– Не можу скаржитися, – посміхався в трубку довгожитель.

– Дуже шкода, Віктор Іванович, мені через вас вже п’яту догану в цьому році! Сьогодні тридцять років, як ви перестали отримувати накопичувальну пенсію і перейшли на державну!

– Ну, вибачте. У цьому місяці, я чув, підвищення?- Так, підвищення … – голос її став зовсім сумним як у П’єро, – а ви, часом, ніде на стороні не підробляєте ?! – вирішила вона спробувати удачу.

– Ні, на жаль, грошей мені вистачає з головою.- Шкода … Всього вам … – вона не закінчила фразу і поклала трубку.

О дев’ятій годині Іванович сідав снідати зі своїм праправнуком, який з ним не жив, але завжди відкривав двері своїм ключем. Зайшовши всередину, він зазвичай насамперед займався вимірами. То кухню поміряти, то ванну.

Потім сидить – вираховує матеріали, прикидає вартість робіт, малює меблі.Сьогодні прийшов без рулетки – забув.(Готується до ремонтів після смерті…)

– Візьми на серванті, – запропонував Іванович, – від твого діда ще залишилася, – сумно хихикнув він і налив заварку в чайник.

Чоловік лише важко зітхнув і сів їсти знамениту яєчню прапрадіда.

О десятій годині дідусь вийшов покурити біля під’їзду.

– О! Іванович, знову смолиш! А ти в курсі, що куріння викликає … – сусід осікся, дивлячись на цілком собі живого старця, який курити почав в тому віці, коли зазвичай помирають від того, що «викликає».

– Слухай-но, а тобі скільки років взагалі?- Вісімнадцять виповнилося, – жував старий губами фільтр.- Та йди ти!..- Ну так, я на другий термін залишився.

– Ну, з повноліттям тебе тоді!

– Дякую, – з цими словами Іванович повернувся додому.

Об одинадцятій зателефонував директор МТС і слізно просив змінити тариф. Той, на якому сидів Віктор Іванович, існував вже лише через нього одного і в перерахунку на сучасні гроші нічого не коштував, навіть навпаки, МТС йому трохи доплачував.

О пів на третю по відеозв’язку набрав старий друг і сказав, що до нього прийшла якась дивна жінка в чорному і з тримерами в руках.

– Пригнічена якась, вся на нервах. Питала, як у тебе справи, і чому ти не відповідаєш на її дзвінки? Чому не читаєш повідомлення в WhatsApp. Просила про зустріч. Плакала, істеризувала, залишила візитку і … Походу триммер, – показав він на інструмент в кутку.

О п’ятій годині Віктор Іванович з’явився в магазині. У день народження гіпермаркет надавав знижку, що дорівнює віку.

Віктор Іванович взяв торт, кілограм бананів і широкоформатний телевізор. На здачу він викликав таксі і вантажників.

О сьомій годині подзвонили з моргу і попросили забрати, нарешті, свій страховий поліс і тапки.

О восьмій приїхали гості, Віктор накрив на стіл, включив новий телевізор, розлив вино. Тости були дуже скупі. Гості не знали, чого бажати, тому просто вставали по черзі.

О десятій годині приїхала поліція, щоб попросити поводитися тихіше, так як за стіною живуть люди похилого віку. Двері їм відкрив іменинник, викликавши у вартових порядку парадоксальне зрушення сприйняття.

Спати Іванович ліг ближче до півночі, коли виснажені святкуванням більшість гостей роз’їхалася по домівках і лікарням.

Посміхнувшись в порожнечу, він зняв з пальця і ​​поклав під подушку чарівне золоте кільце, яке всі ці роки продовжувало йому життя.

На ньому дрібними літерами було викарбувано магічний напис, зроблений на замовлення: «Живи і радій». Так він і робив.

Олександр Райн